Сторінка:Япанська лірика февдальної доби. Переклади з япанської мови та стаття Ол. Кремена (1931).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

поета — Лю-се (V-VI століття нашої ери), виразника літератури Дао (шлях, стежка, пізніш — метода, норма, принцип розуму, в якому і вживається тут). „Скрізь є Вень (виявлення великого Дао) — і в візерунку хмар, що перевищує всяке мистецтво, і в красі природи, що не потребує митця. Хіба ж це все лише прикраса? Ні, це все буття природи. Прислухайся до мелодії лісу, що звучить мов лютня, до ритму струменя, що співає, перебігаючи камінням, подібно до ніжного яспісу або дзвіночка, — побачиш, що кожна форма світу родить із себе особливий вираз, і — значить — кожний згук носить у собі Вень. Тому, коли бездушна природа сяє зовнішньою красою — невже її одухотворений посуд — людина — залишається без Вені?“[1].

У япанській літературі, — як старій, так і пізнішій — не відчувається гнітючих, ворожих сил природи, що їх людина

18

  1. В. Алексеев. Китайская литература.