меценатові, О. К.), — справа складна“. Ось чому автор більше віддавав уваги не змістові, а прикрасі, риторичним способам, умінню користуватися з готових поетичних формул, показати вміння та знання поетичних способів. Пристрасть до короткої, стислої форми, що перемогла всі інші і являє особливість февдальної япанської поезії, — призвела до обмеження можливосте поета: увесь свій задум він мусів укласти в ці тридцять один склад. З другого боку, така невелика форма призвела і до стислости образів, до згущення, відшукування найхарактерніших, основних рис оповіданого, щоб утиснути це в тридцять один склад. Надзвичайно вірне порівняння наводить Фльоренц, пишучи, що „япанська танка, проти західньоевропейської літератури — те саме, що шкіц проти закінченої картини; творець „танка“ надзвичайно подібний до художника, що не закінчує своєї картини, а накидає її кількома соковитими рисами“.
1856
33
