Дні холодніші,
Дощику дрібного згук,
Самота вночі
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
|
…Піймав злодія,
Глянув — і в ньому впізнав
Свою дитину.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
…Ставок порослий…
На крижаній поверхні
Вечірня роса.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
|
…В крамницях квітів
Пора гасити світло.
Ллє весняний дощ.
Щодо техніки складання віршу, то япанці широко практикували вживання готових образів, готових фраз із потрібною кількістю складів. Одна з таких прикрас — „макура котоба“ (подушка-слово, речення). Вони являють собою щось подібне до епітетів, як от „ясне сонечко“, „ясний місяць“. Іноді пояснити такі слова не можна буває, бо часто-густо вони не відповідають дійсності, а відшукати їхнє
