Між просторими працями, якими займав ся Кулїш під кінець свого житя, головне місце займають його переклади чужомовних клясичних творів на українську мову. Шекспір і Ґете, Байрон, Шіллєр і Гайне, се були головні автори, які займали його. В його записній книжцї, з якої виписку передає його дружина, панї Ганна Барвінок, читаємо: „1894 ледня 15 перечитав і поправив пісню перву. Ледня 18 перечитав до кінця другої піснї і дещо поправив. 1894 лютого 1 скінчив увесь, прочитав і дещо поправив“. Мова тут про переклад Байронової „Мандрівки Чайльд Гарольда“. Значить, у початках 1894 р. переклад був уже готовий: коли саме Кулїш виконав його, не знаємо.
Не місце тут говорити про Байрона і про значінє його „Чайльд Гарольда“ для тогочасної анґлїйської і загалом европейської публики. Для нас важно, що спонукало Кулїша взяти ся до перекладу сеї поеми. З його передмови, написанної великоруською, чи як він каже, „новоруською“ мовою, яка друкуєть ся далї, можна-б думати, що ним руководив виключно язиковий інтерес, що перекладаючи Шекспіра та Байрона, він бажав доказати гнучкість української мови при передачі великих чужомовних письменників. Спеціяльно Байрон, — ідучи далї за тоюж передмо-
