рактеру національного, — се основні, віковічні устої суспільного ладу, особливо того, який зложив ся в Анґлїї. Не можна сказати, щоб Байронові виступи були всюди справедливі, щоб його боротьбі присьвічував якийсь ясний і високий ідеал; навпаки, се була далеко більше боротьба його необузданого темпераменту та великопанської фантазії, нїж виробленого сьвітогляду. І хоча се вменшує його значінє для потомних віків, то для сучасних се мало найбільшу вагу, бо додавало боротьбі горячого, персонального характеру, виплодило цїлу ґенерацію незадоволених скептиків і рівночасно ентузіястів, що відіграла дуже важну ролю в розвою ідей і подїй XIX віку.
Натомісь в імя чого і як виступав Кулїш против України і против кого властиво на Українї виступав він? Його опозиція корінила ся не в житю і не в основних хибах того житя, яких він, скілько можемо зміркувати з його діятріб, зовсїм не бачив і не розумів. Се була сердитість ділєтанта-історика та історіозофа на инших історириків за таке чи инше розумінє певних історичних фактів (Козаччини, Гайдамаччини), сердитість переважно основана на апріорних ідеях, що буцїм то ті инші історики — вороги культури й культурности та величають варварство та руінність. Кулїшева критика з полїтичного і національного боку була зовсїм безплодна і навіть шкідлива для нього самого, бо відібравши йому ідейну опору в ріднім ґрунтї і в рідній історії змушувала його, по його власному признаню, раз у раз хитати ся між Сциллою і Харибдою, шукати союзів і протекцій там, де їх зовсїм не треба було шукати.
Сеї великої помилки своєї старости не окупив Кулїш і великою працею своїх перекладів чужих клясичних творів на нашу мову. Російська цензура, не дивлячи ся нї на які підходи з його
