|
Не бувши пятнайцять лїт у свого приятеля Серваля, я вибрав ся вкінци до його замку в лїсї, що після нїмецько-французької війни сьвіжо двигнув ся з руїн. Зараз підчас першого нашого проходу, впало менї в вочи пожарище хатини, де вступав я раз напити ся води. Я в тій хвили пригадав собі, що тут, як розказував мій приятель, жила родина, знана з неправних ловів на чужу зьвірину. Припадково, чи може й умисно цїлу тоту родину такі прозвали дикою. Батька вбили підчас ловів жандарми; син мав тодї ставати до бранки.
— Щож з тими людьми стало ся? спитав я в Серваля.
Він розповів менї таке:
Скоро вибухла війна, молодий Дикий дав ся звербувати; та люде не дуже жаловали його матери; вона, мовляли, мала гроші. Сама одна остала ся в тій відлюдній хатинї, та її не страшно було; вона була того-ж покрою, що батько й син, — понура і непривітна; нїколи не всьміхнула ся нїколи й нї з ким не приставала.
1
