коло нього, бо ми служили в одній компанії, та ще й сам він того самого дня просив мене, щоб вас повідомити, колиб йому що стало ся.
Я виймив з його кишенї годинник, котрий вам віддам по війнї.
Здоровлю вас сердечно
Е. Ріво,
жовнїр 23. піхот. полку, 2 комп. 3 бат.
Лист був писаний перед трьома тижнями.
Вона не плакала, лише стояла як вкопана; з її грудий ледве добував ся віддих. Вона думала: — Що-ж, Віктор не живе! — Однак згодом вочи її підплили такі слїзми, а серце здавило щось сильно. Пішла думка за думкою, одна страшна, а друга ще страшнїйша. — Вона вже не пригорне до серця своєї дитини, свойого сина! Жандарми застрілили її мужа, а тепер вороги убили її сина!… на двоє роздерли його!… — Здавало ся їй, що вона бачить тепер тоту найстрашнїйшу хвилю, як паде на землю його голова, як замикають ся його гарні, чорні вочи.
Що вони зробили з його тїлом? Чому не принесли її бодай так сина, як принесли мужа — з кулею в грудях?
Але тут же вона почула гомін. Чотири вояки вертали з села. Вона мерщій сховала лист до кишенї, повтирала слези і вийшла проти них спокійна, як звичайно.
Вояки були веселі, бо їм вдало ся зловити крілика. Вони дали його старій зварити.
Старуха в мить взяла ся до роботи, щоб приладити вечерю; але коли хотїла вбити того крілика, її опанував жах, дарма що се її не
