При вечері замітив один вояк, що вона знов не їсть нїчого; але дика панї витолкувала се тим, що її нинї щось дрож проймає. Потім вона натопила сильно в грубі і вояки, як звичайно, полїзли на горище спати.
Скоро зачинили за собою двері, вона відставила драбину і не спускаючись, почала вносити знов вязки сїна, поки не заповнила ними цїлої пекарнї. Ходила по снїгу босо, щоб її не почули. Від часу до часу вона прислухувала ся важкому й нерівномірному віддихови сплячих.
Приготовивши все як слїд, вона вкинула до груби одну вязку сїна, витягла її зараз-же назад і розкинула по хатї; сама вийшла на двір і ждала, що з того буде.
Кілька хвилин і в серединї засяло буйною поломіню. Далї все перемінило ся в одну купу вогню; поломінь бухала вікнами і кровавою барвою закрашувала снїг.
На вишцї вчинив ся крик, дали ся чути за серце хапаючі зойки; але тут же филя вогню, обхопила вже й стріху і цїлу кришу і скрізь гробова тишина — лише ломіт і трескіт вогню, а більше нїчого. Впали бальки разом з кришею, розсипала ся й хата.
Далеко десь озвали ся дзвони.
Перед пожарищем стояла дика панї, з рушницею свого сина в руках, готова застрілити кождого, хто би важив ся втїкати з того палаючого моря.
Скоро побачила, що всьому вже конець, вона вкинула рушницю в вогонь, де тота й вистрілила.
