Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
БОЧІВКА.
 
(Пер. В. Щурат).
 

Проти двірка старої Маґлюар затримав ся візок пана Шіко́, богатого господаря з Еґревіль. Був то собі мущина лїт під сорок, заживний, румяний на лици; штука хитра, ба навіть, як де-хто говорив, фальшива.

Причепивши коня до плота, зійшов до дому панї Маґлюар. Мала́ посїлість тої женщини прилягала до його гарного маєтку. Лакомий сусїд хотїв заокруглити нею свої ґрунти. Вже яких двайцять разів трібував намовити її до відступленя тої землї, але стара була рішучо противна. „Тут я вродила ся — казала — тут і вмирати хотїлаб!

Застав її перед дверми; теребила бульбу. При своїх сїмдесяти і двох роках, при своїй незвичайній худощавости і горбатих плечех, вона була ще сьвіжа як дївчина. Шіко́ поклепав її приязно по рамени, потім присїв коло неї на стільци.

— Що-ж, мамо? як проживаєте? все здорові?

— Сяк-так! А ви пане Проспере?

— Так собі, чоловік нїколи не вільний від терпіня. Та якось і терпить ся.