Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/30

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 16 —

Глянув на неї з виразом вдоволеня на лици.

Стара дивила ся недовірчиво, неначе-б прочувала заставлені сильця. Потім спитала:

— То все для мене, а що-ж вам з того прийде? Бо-ж за те ви ще не берете ґрунту?

А він на те:

— Най вас то зовсїм не обходить; ви жийте собі на своїй посїлости, поки вас Пан Біг не покличе до себе. Тілько виставте менї в нотаря папір, що по вашій смерти все на мене спаде; дїтий не маєте, лишень сестрінків, за яких мало дбаєте. Чи згода? Держите землю до кінця свого житя, а я зобовязую ся платити… Се чистий зиск!

Стару зразу затрівожило трохи те, що чула, та не була йому зовсїм противна.

— Не кажу нї, — сказала, — але дайте менї намислити ся. Приїдете за тиждень, тодї вам скажу.

Шіко́ від'їхав вдоволений, як король, що завоював велику державу.

Стара Маґлюар лишила ся на місци в задумі. В ночи сон її не брав ся. Чотири днї ходила в горячковім ваганю і в непевности. Вгадувала щось нечистого в тій справі, та все таки мучила її думка про тих трийцять пяти-франківок що місяця, про ті гарні дзвінкі грошики, які по просту, з неба падатимуть, а вона й пальцем не рушить…

Вкінци пішла до нотаря і розповіла йому все чисто. Порадив її зробити згоду з Шікотом з тою умовою, щоби він платив її що місяця не трийцять, а пятьдесять пяти-франківок, бо маєток її варт найменше 60 тисяч франків.