Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 20 —

— Знаєте, тому, що вам горівка смакує, то пішлю вам невеличку бочівку. Най люде знають, що ми і дальше старі приятелї.

Стара не спротивила ся; трохи пізнїйше вибрала ся дрібку підхмелена домів.

Шіко́, як сказав, заїхав на другий день перед домик старої Маґлюар. З візка виймив зелїзними обручами окуту бочівку. Дав її тої горівки спробувати; була сильно задоволена; пересьвідчила ся, що се та сама „знаменита“, що її пила вчера. По трьох келїшках він брав ся вже відходити.

— Скоро та бочівка вже скінчить ся, нова буде, не торбуйте ся, прошу. Я не скупар. А випєте скорше, то й лїпше.

По тім слові забрав ся.

В чотири днї після того з'явив ся знов. На порозї сидїла старуха, краяла хлїб до юшки. Звитав ся, приступив близше, трохи не до уст нахилив ся, щоби почути її віддих. Запах оковити бухнув йому в ніс і се його вельми врадувало.

— А як би нам так горівочки, що? спитав.

Черкнули ся келїшками тричи.

В короткім часї пішла слава по сусїдах, що стара Маґлюар впиваєть ся тайком. Бачили її вже й непритомну в пекарни, то знов на дворі, то на улици. Заносили її тогдї здеревілу мов трупа домів.

Шіко́ вже не навідував ся до неї. А коли йому розповідали про стару, відповідав з виразом смутку на лици:

— То зле, в такім віцї до чогось призвичаїти ся; а нема на те ради, коли чоловік такий старий, як вона. Побачите, що се ще набавить її лиха.