Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/36

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
КЕЛЬНЕР! ПИВА!
 
(Пер. Г. Кордуба).
 

Чому сього вечера війшов я до шинку? Не знаю. Було холодно. Дрібненький дощик капуснячок капотїв; легка мрака прислонювала ґазові поломіни. Зі склепових вікон било ясне сьвітло і осьвічувало вогкий воздух та заболочені ноги прохожих.

Я не мав перед собою нїякої мети, лише волочив ся по обідї трохи. Перейшов Credit Lyonnais, Rue Vivienne і ще иньші улицї. Нараз замітив я великий, до половини набитий людьми шинок. Поступив там без найменчої причини. Спраги я не мав зовсїм.

Тут вишукав місце, де не було великого стиску, та усїв коло одного, по виглядови старого вже добродїя, що смалив з дво крейцарової, чорної як смола файки. Сїм чи вісїм куфлїв, що перед ним стояли на столї вказували, кілько він вже перепустив крізь горло. Мене не цїкавила ся людина. На перший погляд пізнав я, що се піячина, один з тих сталих гостий, що приходять рано, коли отвирають шинок, відходять в ночи, коли зачиняють.