|
Не даром імя його нагадувало битву, — отця Маріняно. Він був високий ростом, худощавий, вражливий, фанатичного темпераменту, але при тім всїм правий. Всї основи його віри були непохитні, без найменьшого слїду вагань. Він вмовив в себе не на жарт, що знає свого Бога, та що розум може зглубити всї його думки, примхи і наміри.
Коли він, бувало, міряв широкими кроками алею свойого невеличкого сїльського приходства, його неспокійний дух зараз-же й насував йому от хоч би таке питанє: На що се Бог сотворив? І він роздумував уперто, ставляючи себе в думках на становиско Бога — і майже завсїгди находив відповідь. Не любив у приступі побожної покори лепетати: „Господи, стежки твої невислїдимі!“ Нї, він противно говорив собі: „Я божий слуга; я мушу його наміри знати, а коли їх не знаю, вислїдити.“
В природї все, по його думцї, було придумане з абсолютною і гідною подиву льоґікою та консеквенцією. Кожде „на що“ мало своє „на те“. Ранна зоря була на те сотворена, щоб
