пустїйка виривала ся на перед, щоб зловити яку комаху. Коли її се вдало ся, кликала: „Дивіть, вуйку, яке то красне, прямо до серця пригортати!“
Як раз в тій охотї „пригортати комарів до серця“ добачував знову затрівожений та гнївний пан-отець ту невикорінену жажду любови, що кільчить ся в серци кождої женщини.
Аж тут одного дня жінка титаря, що вела господарство в його домі, повідомлює його як найобережнїйше, що сестріниця має коханця.
Страшне обуренє придавило в ньому голос. Мовчки, з напів відчиненою губою він сидїв на місци як прикований, з лицем, що було цїлком вже вимазане милом, бо пан-отець мав голити ся.
Колиж вкінци відзискав притомність і мову, крикнув: „То неправда; ви брешете Меланіє!“
Одначе селянка поклавши руку на серцї, відповіла: „Бог менї сьвідок, я не брешу пан отче! Я вам кажу, вона що вечера, скоро лиш ваша сестра положить ся спати, ходить з ним по городї. Вони стрічають ся над потоком. Коли не вірите, підїть лиш туди так межи десятою а дванайцятою в ночи.“
Він перестав голити ся. Твердими кроками пройшов ся пару разів по кімнатї, що робив звичайно тілько в хвилях поважного настрою релїґійного; а коли в кінци усїв знов, щоб оголити ся до краю, то з іритациї затяв ся три рази бритвою межи носом, а вухом.
Цїлїсїнький день ходив мов не свій. В йодуші кипіла укрита злість. Все поконуюча любов збудила в нїм його сьвященичий гнїв; до того прилучило ся іще щось в родї батьків-
