Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/50

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 36 —

чувати таким річам, що для великого сьвітла булиб занадто нїжні, занадто таємничі, — пощо ті зорі появили ся як раз тепер, щоб мерехтїти крізь темряву ночи?

Чому найспосібнїйший сьпівак не спить тепер разом з другими, але наповняє своїм сьпівом богатий злудами сумрак?

По що ся на землю накинута намітка? Відки походить ся дрож серця? Се пробудженє змислів? По що се богацтво всїх способів покуси, яких не бачать прецїнь люде, що спокійно дрімають на своїх постелях? Для кого саме призначена ся величава драма, се богацтво поезиї, що ним небо обсипало землю?

Того пан-отець не міг зрозуміти.

Аж гляне, там в низу, край луки, під коронами скупаних у срібній імлї дерев появили ся дві тїни, що дружно ішли побіч себе.

Мужчина був висший ростом; він рукою обіймив свою любку за шию і від часу до часу пригортав її головку до своєї груди.

В одну мить мертва картина ночи набрала житя і окружила залюблену пару, як Богом на се власне призначена рама. Вони обоє, здавало ся, були тепер одним лиш существом, существом для якого була призначена ся спокійна і тиха ніч. І вони зближали ся до пан-отця, як жива відповідь на його питанє, як відповідь, котрої не сховав перед ним його Творець.

Він стояв на місци змішаний з тремтячим серцем. Йому здавало ся, наче він бачив перед собою біблїйну сцену, любов Рут і Бої, сповненє божої волї в одній з тих великих подїй, про які говорять сьвяті книги. В його голові бренїли стихи Піснї Пісень, проблиски придавленого жару любови і незаспокоєної туги, цїла огнен-