Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/52

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
ДЯДЬКО УЛЯН.
 
(Пер. М. Кордуба).
 

Старий сивобородий дїдусь просив в нас милостинї. Мій товариш Осип Давранш кинув йому пятку. Се мене счудовало, але товариш сказав:

Сей нещасний пригадує менї одну подїю, яку тобі розкажу, і якої нїколи не забуду.

— Моя рідня, що була поселилась в Гаврі, не визначувала ся заможностю. Нераз бракло її на найпотребнїйше. Батько працював в урядї аж до пізної ночи, але його майно стояло в відворотнім відношеню до працї. Крім мене було ще дві дївчинї.

Мати відчувала дуже сильно тягар обставин і часто густо доводило ся батькови наслухатись від неї гірких слів і менш або більш неприємних докорів. Тогди робив бідолаха рух, що сильно вражував моє серце; не відповідаючи нї словечка тер простертою долонею по чолї, немов хотїв би стерти піт, котрого там не було. Я чув, що його прошибав безсильний біль. Ощадности заведено під кождим зглядом. Ми не принимали нїяких запросин, щоб не потрі-