Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 40 —

І що недїлї, коли ми видїли великі судна торговельні в пристани, що припливали з далеких країв, батько повтаряв все ті самі слова:

„Що то булаби за несподїванка, колиб там був Улян!“

Дядько Улян, брат батька, був одинокою надїєю родини, так як перше був її пострахом. Я чув про нього вже від дитинних лїт і менї все здавало ся, що пізнав-бим його від першого погляду, так часто моя уява ним занимала ся. Цїле його житє, аж до дня від'їзду до Америки було менї докладно знане, хоча про ту епоху його буття оповідали собі на ухо.

Він мабуть лихо провадив ся, себ-то коштував троха гроший — найбільший проступок, який істнує у вбогих людий. У панів кажуть про молодця, що лиш розривки шукає, що він дурницї стріляє і називають його з усьмішкою простаком; між бідними син, через котрого мусять нарушити своє маленьке майно, називає ся лихим чоловіком, волоцюгою, шаленим.

І ся ріжниця оправдана мимо того самого поступованя, бо лише наслїдки рішають про вагу дїла.

Остаточно дядько, протративши свою часть спадщини до останнього шелюга, забрав і ту частку, на яку батько числив.

Після звичаю вислали його на торговельнім суднї, яке з Гавру відпливало до Ню Йорку, до Америки.

Там взяв ся дядько за дїло, не знаю вже якого рода, і незабаром надійшов від нього лист, що йому добре поводить ся і що сподїє ся батькови нагородити кривду, яку заподїяв.