„Гоп, гоп! Пилипе!“
Тисячні пляни укладали ся в безсумнївнім ожиданю його повороту; навіть маленька вілля близько берега належала до добродїйств, якими дядькові скарби мали нас обсипати. Я не присяг би, що батько не завязав вже під тим зглядом переговорів.
Сестрам минав тогди, одній двайцять осьмий, другій двайцять шестий рік. Здавало ся, що жадна не вийде вже замуж, що немалу грижу наводило на родину.
Вкінци з'явив ся жених до молодшої, не богатий, але порядний урядник. Я не можу позбути ся переконаня, що як раз лист дядька, який йому показали одного вечера, усунув його сумнїви і спонукав до рішучого кроку.
Його старанє о руку панночки приняли з одушевленєм і рішено по весїлю урядити родинну прогульку до Джерсі.
Джерсі — се ідеал подорожи для людий, що лиш не много мають в кишенї. Не лежить се далеко, їде ся звичайно судном через море і небавом припливає ся до чужої землї, бо остров сей належить до Анґлїї. Так може Француз позволити собі по двогодинній їздї побачити сусїдний народ в його вітчинї і придивляти ся варварським, по його думцї, обичаям мешканцїв острова, що належать під бритийську хоругов.
До тої подорожі на Джерсі відносили ся від тепер всї наші думки і сни.
Остаточно надійшла хвиля від'їзду. Я ще бачу, немов би то було вчера, як пара бухає з корабля, як батько з несупокоєм наглядає за перевозом наших трьох клунків, як мати в найбільшім несупокою взяла за руку мою неза-
