мужну сестру, що відлучила ся від решти і показала ся так безрадна мов пискля опущене, як молода пара сопругів все оставала ся позаду, і я мусїв часто обертати ся за ними.
Свиставка засвистала. Ми на помостї, а корабель випливає на море, що таке гладке перед нами лежить, немов стіл з зеленого мармору. З чуством гордого щастя, якого дізнають всї, що трохи гуляють, бачили ми, як зникали береги.
Батько витягнув ся з повагою і вдоволенєм під своїм сурдутом, з якого того рана усунено всї плями, так що він видїлював сю бензинову воню, яку я знав вже з наших прогульок і яка наводила на мене недїльний настрій.
Нечайно замітив він дві елєґантні панї, котрим два панове подавали устрицї. Старий обдертий моряк отвирав мушлї ножом і подавав їх панам, а сї паням. Дами споживали се апетитно; брали шкаралупу на тононьку хусточку, витягали уста на перед, щоб не помурати одїня, одним коротким порушенєм втягали острицю, а шкаралупу кидали в море.
Мабуть сей зручний спосіб споживаня устриць подїлав на мого батька. Він приступив до матери і сестер та поспитав:
„Чи можу вам служити устрицями?“
Сестри сейчас кивнули головами згоджуючись, але мати маючи на думцї видаток відказала:
„Бою ся попсувати собі жолудок. Дай лише дїтям, але не много, щоб не захорували.“
Опісля звернула ся до мене і сказала:
„Для Осипа сього не треба, хлопцїв не годить ся розпускати.“