Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/60

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 46 —

Улян Дарманш чи Дарванш чи якось подібно. Менї видить ся, що він там колись був богачем, але бачите самі, в якій він тепер нуждї.“

Батькови сплила вся кров з лиця. Цїлком збентежений вистогнав:

„Так, так? Дуже гарно… дуже гарно… Се цїлком природно… Велике спаси-Біг, пане капітан.“

Вернув до матери, але так зворушений, що сеся сказала: Сїдай, бо спостережуть.“

Він упав на лавку і прошептав: „Се він, се він!“ По сьому поспитав: „Що нам тепер дїяти?“

Вона відповіла швидко:

„Дїти мусять відійти від нього. А що Осип все знає, нехай їх закличе. Цїлу увагу треба на се звертати, щоб наш зять нїчого не дізнав ся.“

Батько видавав ся приголомшеним. Безнастанно буркотїв; „Яке нещастє!“

Мати тепер вилила цїлу повздержувану доси злість і розсипала ся:

„Я знала, що з того волоцюги нїчого не буде і що остаточно ще нам влїзе на карк. Як можна від Дарванша чого доброго надїяти ся!…“

Батько тер рукою чоло, як се звик робити при докорах жінки.

Вона докинула: „Дай Осипови гроші, нехай швидко заплатить устрицї. Ще хибувало би сього, щоб той простак нас пізнав. Се зробило би гарне вражінє на цїлім корабли. Мерщій ходїм на другий бік судна, щоб ся людина не присунула ся до нас!“