|
Желїзничий віз, що їхав до Кан, був цїлковито заповнений. Всї бавили ся і гуторили між собою, бо всї знали ся. Коли поїзд минав місцевість Тараскон, завважив хтось: „То оселя розбишак.“
Всї так і зачали розказувати про загадочного розбишаку, що від двох лїт нападає подорожних в желїзницї. Всякий подавав свої здогади, всякий виявляв свої погляди; жінки глядїли боязливо крізь шиби і все їм привиджувала ся голова страшного чоловіка, що вихиляла ся із-за дверий. Відтак зійшла балачка на страшні оповіданя, стрічи з шаленими, та иньші романтичні пригоди.
Кождий знав якусь анекдотку, в якій сам грав визначну ролю. Кождий показував серед застрашаючих обставин дивну притомність і холодну кров в борбі з якимось убійником. Один лїкар, що пробував кожду зиму на полудни, хотїв також оповісти одну пригоду і почав:
