го анї не убив, анї нїчого не вкрав, анї нїчого не зробив такого, що противилобись би моїй чести. На се я вам присягаю, більше не можу вам сказати.
З тим кинув ся на колїна і почав збирати гроші. Коли цїлу мошонку на ново наповнив, віддав її своїй товаришцї, не кажучи і словечка та сїв у другому кутку воза.
Обоє не рушали ся. Вона сидїла мовчки без руху; ще була під вражінєм страху, одначе поволи успокоювала ся. Він не шевелив ся також; сидїв перед нею з блїдим обличєм та випяленими вочима, мов мертвець. Від часу до часу кидала на нього скорим тревожним поглядом. Се був мужчина лїт около трийцять і виглядав на сьвітового джентельмена.
Поїзд все їхав крізь темну ніч, і то помалїйше, щоб опісля шуміти ще з більшою швидкостю. Остаточно засвистала машина кілька разів і поїзд задержав ся. Се була стация.
В дверех появив ся Іван по прикази своєї баринї.
Ще в останнє поглянула ґрафиня Марія на свого товариша подорожи, а відтак сказала дрожачим, майже шорстким голосом:
„Іване, ти вернеш до ґрафа. Менї тебе вже не треба.“
Здивований льокай вибалушив очи і вистогнав:
„Але-ж, барине…“
Але вона перервала:
„Моїм бажанєм є, щоб ти остав в Росиї. Тут маєш гроші на поворот. Дай сюди свою шапку і плащ.“
