Старий слуга здійняв шапку і подав свій плащ. Він слухав все не розбираючи, бо звик уже до вибагів і примх свого паньства.
Знов рушив поїзд в напрямі границї.
Тепер сказала ґрафиня до свого товариша подорожи:
„Я сповнила ваше бажанє, мій пане, і тепер ви моїм слугою, Іваном. Я ставлю лиш одну умову. Ви нїколи не будете зі мною говорити, не промовите нїколи слова до мене, щоб менї подякувати, або з якої иньшої причини.“
Незнакомий склонив ся, не відповідаючи нїчого.
Незабаром задержали ся знов; урядники в мундурах переглядали поїзд. Ґрафиня подала свої папери і сказала всказуючи на чоловіка в возї: „Се мій слуга Іван: отсе його пашпорт.“
І знов поїзд пустив ся в дорогу.
Цїлу ніч сидїли мовчки проти себе.
Коли засияв ранок, а желїзниця наспіла на нїмецьку стацию, висїв незнакомий; ще в дверех обізвав ся:
„Вибачайте панї, що ломлю свою обіцянку; але я позбавив вас служачого, отже річ справедлива, щоб я його місце заняв. Чи нїчого не прикажете?“
Вона відказала сухо:
„Прикличте сюда мою покоєву.“
Він сповнив приказ. А відтак зник.
По хвилї узріла його в буфетї, як її приглядав ся.
Вони приїхали до Ментони.