Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 58 —

Старий слуга здійняв шапку і подав свій плащ. Він слухав все не розбираючи, бо звик уже до вибагів і примх свого паньства.

Знов рушив поїзд в напрямі границї.

Тепер сказала ґрафиня до свого товариша подорожи:

„Я сповнила ваше бажанє, мій пане, і тепер ви моїм слугою, Іваном. Я ставлю лиш одну умову. Ви нїколи не будете зі мною говорити, не промовите нїколи слова до мене, щоб менї подякувати, або з якої иньшої причини.“

Незнакомий склонив ся, не відповідаючи нїчого.

Незабаром задержали ся знов; урядники в мундурах переглядали поїзд. Ґрафиня подала свої папери і сказала всказуючи на чоловіка в возї: „Се мій слуга Іван: отсе його пашпорт.“

І знов поїзд пустив ся в дорогу.

Цїлу ніч сидїли мовчки проти себе.

Коли засияв ранок, а желїзниця наспіла на нїмецьку стацию, висїв незнакомий; ще в дверех обізвав ся:

„Вибачайте панї, що ломлю свою обіцянку; але я позбавив вас служачого, отже річ справедлива, щоб я його місце заняв. Чи нїчого не прикажете?“

Вона відказала сухо:

„Прикличте сюда мою покоєву.“

Він сповнив приказ. А відтак зник.

По хвилї узріла його в буфетї, як її приглядав ся.

Вони приїхали до Ментони.