яреня забив свою жінку. А пан той не мав нїякого права до чогось такого; навіть тяжко було винайти яку-небудь оправдуючу причину. Уми всїх зворушили ся.
Найвисший трибунал судовий зібрав ся сейчас, бо треба було розсудити сю незвичайну річ, — в Монаку се вперве лучило ся.
Злодїяку засудили одноголосно на смерть, а огірчений князь не проволїкав з затвердженєм засуду. Ще лиш треба було сповнити засуд. Та в тім була і найбільша халепа. В цїлій державі не було анї ката анї ґільотини.
Що-ж робити? За порадою мінїстра для справ заграничних просить князь француське правительство: чи-би не випозичило ката враз з реквізитами?
Дуже довго вели ся конференциї мінїстрів в Парижи. Наконець прийшла відповідь з рахунком коштів подорожи і транспорту. Зажадано дурницю — шіснайцять тисяч франків!
Тепер роздумало собі Їх Величество, що ся штука трохи за дорога; злочинець певно не був варт того. Шіснайцять тисяч за голову такого гольтїпаки! Шкода й бесїди!
Звернули ся з просьбою ще до італїйського правительства. Король — казали всї — по чину товариш нашому князеви, тож повинен бути чемнїйшим від републики.
Італїйське правительство вирахувало коштів дванайцять тисяч.
Дванайцять тисяч франків! Та то треба би податком стягнути; нова драча; на кожду голову випадало по два франки. Вже то само могло викликати в краю революцию.
Роздумували вже й над тим, чи би не приказати першому-лїпшому воякови, щоби за-
