Сторінка:Ґю де Мопасан. Дика панї і иньші оповіданя (1899).pdf/82

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
 
КАЛЇКА.
 
(Пер. В. Щурат).
 

Приключило ся менї се десь коло 1882 р.

Я примістив ся саме в кутї порожного ваґону і примкнув двері сподїючись, що остану сам, коли нараз двері відчинили ся і дав ся чути голос:

— Осторожно, прошу вас, пане! Тут саме перехрещують ся лїнїї, а східцї дуже високі.

Другий голос відповів:

— Не бій ся, Лавре, я держу ся ручки.

А там показала ся голова в кругленькім капелюсї; показала ся й пара рук, що чіпаючись шкіряних ременїв і сукна, яке звисало по обох боках дверцят, підняли поволи споре тїло, котрого ноги стукали о східцї, як палиця о поміст.

Коли новий товариш дістав ся до ваґону, я замітив під звисаючою матерією штанів помальований на чорно кінець деревляної ноги, біля котрої показала ся необавки й друга така-ж сама.

З по-за плечий подорожного вихилила ся якась голова:

— А вигідно вам, пане?