Мало-по-малу туман розвіяв ся і перед моїми очима виросло личко молодої дївчини. Згодом в моїй голові і її прізвище вибухло, напрасно, мов запалена петарда: панна де Мандаль. Тепер уже все пригадалось. Пригода справдї була любовна, але і банальна. Молода дївчина любила того молодого хлопця: любила тогдї, коли я з ним зійшов ся; всї говорили, що невдовзї поберуть ся. Він подабав на дуже влюбленого, дуже щасливого.
Я підняв очи до сїтки, де від потрясень ваґону дрожали всї клунки, що їх принїс був слуга мого сусїда; голос слуги пригадав ся менї, як колиб він що-йно тепер скінчив говорити.
Він сказав:
— Се вже, прошу пана, все. Пять клунків: цукерки, лялька, барабан, стрільба і паштет.
Тогдї в моїй голові через хвилю почав ся і скінчив ся роман. Він похожий був впрочім на всї ті романи, які менї доводило ся читати, де молодий чоловік або молода дївчина женить ся, чи виходить за муж, з своєю судженою чи за свого судженого, після якоїсь тілесної чи фінансової катастрофи. Значить ся, сей офіцир, що пожив калїцтва підчас війни, відпитав після кампанїї молоду дївчину, що з'обовязавшись перед ним, дотримала слова і вийшла за нього.
Видало ся менї се гарним, але простим, як видають ся простими всї театральні чи книжкові розвязки. Коли читаємо або прислухуємось, тогдї здаєть ся нам завсїгди, що й самі ми пожертвувалиб себе з ентузиястичною приємностию, з великодушною готовостию. Однак на
