другий день буваємо в дуже злім настрою, коли убогий приятель хоче позичити у нас пару франків.
По хвили знов другий, менче поетичний, та за те реальнїйший здогад заступив першу гіпотезу. Може він оженив ся перед війною, перед страшною пригодою з тою кулею, що відорвала йому обі ноги, а вона в розпуцї і резиґнациї, приневолена тепер приймати, доглядати, звеселювати і підтримувати сього чоловіка, що виїхав здоровий, гарний, а вернув з деревляними ногами, мов страшна руїна, засуджений на безчинність, на немічний гнїв і фатальну заживність.
Чи був щасливий, чи карав ся може? Зібрала мене охота з разу легка, де далї більша і більша, а вкінци невгомонна, пізнати його історию, пізнати хоч би лиш її головні пригоди, які дали-б менї спроможність відгадати се, чого-б він сам розповісти не міг або не мав охоти.
Розмовляючи з ним, я заєдно лиш про се і думав. Пішло кілька банальних речень; а я влїпивши очи в сїтку, міркував собі: „має троє дїточок; цукорки певно для жінки, лялька для донї, барабан і стрільба для синків, а паштет… паштет для нього самого.“
Тут я і спитав:
— Чи ви вже батьком?
— Нї, пане.
Менї стало тутже нїяково, як колиб допустив ся чогось невідповідного. Я промовив:
— Даруйте, пане. Прийшло менї се до голови, коли ваш слуга говорив про забавки. Чоловік чує не слухаючи і здогадує ся несьвідомо.
