Всьміхнув ся і сказав:
— Нї, я навіть не женив ся. Поробив лиш перші кроки і на тім кінець.
Я прибрав такий вид, як колиб нагло пригадав собі.
— А, так, ви тілько заручені були, коли я вас пізнав, з панною де Мандель, коли не ошибаюсь.
— Так, память у вас знаменита.
Я здобув ся на нечувану відвагу і добавив:
— Здаєть ся менї, я чув, що нїби-то панна Мандель вийшла за пана… пана…
Він спокійно вимовив то прізвище:
— Пана де Флєрель.
— Так! Так… я навіть пригадую собі, що чув по тій причинї про вашу пригоду на війнї.
Я глянув йому прямо в вочи; він спаленїв.
Його повне, налите лице, пурпурове від безпереривного приливу крови, закрасило ся ще дужше.
Сквапно і з наглим жаром чоловіка, що бере ся боронити з гори програної справи, програної в своїм серци і в своїй душі, яку однак перед очима загалу хотїв би виграти, відповів:
— Несправедливо натякають люде при моїм прізвиску на прізвиско панї де Флєрель. Вернувши з війни, пожаль ся Боже, без ніг, я нїколи й нї за що в сьвітї не пристав би на те, щоб вона була менї жінкою. Хиба-ж се можна? Люде не побирають ся для того, щоб показати перед сьвітом свою благородність; чоловік женить ся, щоби прожити всї днї, всї години, мінути і хвилї побіч другої людини; а коли сей чоловік такий калїка як я, тогдї жін-
