|
Його називали загально в товаристві „гарним Сіньолем“. Був се віцеґраф Ґонтан Осип де Сіньоль.
Сирота, пан доволї значного майна, мав богато товариських прикмет. Гарний з постави і милий в поведеню, був доволї говіркий, щоб уважати його за дотепного. Мав якусь натуральну ґрацию, горду, аристократичну міну, гарний вусик, солодкий погляд, словом — міг подобатись женщинам.
Запрошували його в товариства, глядали за ним танцюючі дами, а на уста мужчин він викликав ту неприязну усьмішку, яку має ся для осіб енерґічних з вигляду. Натякали на нього в кількох любовних пригодах, що могли молодому чоловікови здобути найлїпшу опінїю. Він жив собі спокійно і щасливо, в найповнїйшій духовій рівновазї. Знали всї, що добре бє ся, а ще лїпше стріляє.
— Коли-б я бив ся, то вибрав би пістолї. З пістолем в руцї я певний смерти противника!
Раз у вечері, відвівши до театру дві молоді приятельки, впрочім під ескортою мужів,
