Лєґacпі звернув увагу на остров Люцон, що лежіть більше на північ. Однак перед тим мав Урданета перенести вісти про вислїди до сего часу у Мехіко, і через се розвязав ту загадку, з якою не могли дійти до кінця його попередники. Знаючи натуру пасата, пoплив зразу так далеко на північ, що минув той пояс, а опісля пустив ся на західні вітри, що там панували, і плив спокійно аж на мехіканський берiг. Тим способом відновили Еспанцї межи своїми осадами в Азії і Америцї сильну звязь, що обмежала ся не до одного тілько напряму.
За стараннєм Урданета одержав Лєґаспі підмогу і так міг взяти ся до здобування Люцона. Вмер 1572 р., але перед тим збудував твердиню недалеко села Манїля і підбив багато начальників племен. Однак середина Люцона була все ще неприступна для Еспанцїв, а навіть на Мінданао була їх власть лиш номінальна. Найбільше причинив ся до підбою Хуан Де Сальседо, якого дїяльність припадає на pp. 1572–1576; він спершу попав також у непорозуміннє з Китайцями, які бачили в Філїпінах рід ленного краю. Знищив китайську фльоту, зложену з більше як 60 кораблїв, що хотїли заволодїти Манїлею. Від 1580 до 1604 р. була Портуґалїя, як звісно, частю Еспанїї, і те улегчило значно її кольонїзаційну задачу, бо тепер ґубернатор Манїлї завідував Молюкками, Тімором, Маляккою, Макаом і прибережним поясом Формози, отже міг усї сили ужити до одної цїли. Всеж таки той сьвітлий стан не трiвав довго, бо з початком 17 ст. появили ся, як ми се покажемо в остатнім роздїлї, на першім плянї Нїдерляндцї, а Портуґалїя скинула еспанські пута. Властивий час відкрить уже тодї скінчив ся.
Все ще коло половини того столїтя, про яке бесїда, погляди про тзв. австралійський
