тодї булоб теж більше ясним, чому Менданї в його пошукуваннях не щастило ся. Мендана хотїв власне йти докладно первісною дорогою Маґеляна, і лиш неохотно дав себе намовити капітанови Сармієнто, щоб плив більше на полудневий захід, де мусїв натрафити на остров Санта Ізабель де Ля Естреля.
Він умер підчас своєї другої подорожі, так що його підвладний Педро Фернандец де Кірос (Quiros) уважав потрібним відшукати гостинні Філїпіни. Тому Кіросови повірено в 1606 р. малу фльоту, а через його подорож зачислено до ґeoґрафічних посїлостий архіпеляґ Павмоту (Paumotu) Тагіті — у Кіроса „Caґiттарія“ та Нові Гебріди. Еґоїзм начальника експедиції спричинив приказ повороту його корабля з флятою до Нової Еспанїї, і там оголошено відкритє буцїм то Австралїї, про яку так багато говорено, а його він собі приписував. Капітан Люіс Ваец де Торрес (Luis Vaez de Torres) не міг пояснити собі сього, що його настоятель десь пропав, ждав два тижні на Нових Гебрідах, а опісля мусїв думати над дорогою до еспанських посїлостий в Західній Індії. Та дорога вела через простір, доси цїлком незнаний. Торрес проїхав попри Люiзiяди і протиснув са опісля зі своїми кораблями через небезпечний пролив, в якім було повно коралевих скал; сей пролив між австральським контінентом і Новою Ґвіневю носить нині його назву. Австралїю з півночи перший з Европейцїв бачив Торрес; були се гори коло рога Йорк, які він сам уважав за далекі острови. В маю 1607 р. скінчила ся його небезпечна їзда в портї Манїля щасливо, як належало ся, і тим способом дійшов також до кінця ряд пацифічних подорожий, які піднимали Еспанцї, що виїздили з Америки.
З другої сторони мусимо згадати ще про иньшу експедицію, що йшла в противним напрямі. Зна-
