ности, що вмів підчас затьміння місяця показати ся любимцем бога місяця. Аж за короля Івана III взяли ся до кольонїзації і урядження сего краю по пляну. З колишнїх факторій повставали міста: Баїя і Пернамбуко (у Штадена „Brannen buke“), а місія Єзуїтів завела між Індіянами в розмірно короткім часї позірне христіянство. Аж від менче-більше 1550 р. датує ся та переміна, котра мало-що придала ся внутрішним округам; таж іще нинї в центральній провінції Мато Ґроссо є лиш на позір культура! Дальша судьба Бразилїї, яка в рр. 1624 ― 1650 була у значній части занята Голяндцями, і змогла вибороти ся з від їх впливу лиш при підмозї Кромвеля, лежить поза межами сеї книжки.
Отже Портуґальцї не осягнули, що справда, своєї найвисшої цїли, себто створення нової дороги до Індії на захід, але всеж дійшли під тим прапором до важних вислїдів, що запевнювали їм на цїлих три столїтя поважну участь у посїданню Нового Сьвіта. Завела також і надїя знайти таку дорогу в висшій північнічній ширинї. Ґаспар Кортереаль (Kortereal) доплив був до північно-американського берега вже десь перед 1500 р.; щоб бути певнїйшим, він підняв другу подорож у товаристві свого брата Міґуеля в тім самім напрямі, а тим разом можна конець його подорожі означити з трохи більшою певністю; братів Кортереалїв можнаб уважати за відкривцїв Лябрадора і Ню-Фундляндії. Третя виправа Ґаспара в 1501 р. спричинила його смерть; він пропав тодї без слїду, а не лїпше повело ся Міґуельови, що в рік опісля пустив ся відшукувати брата. Два кораблі, які король Маноель післав у 1503 р., щоб шукали згублених, мусїли вернути з нїчим, і від того часу не роблено вже зі сторони Портуґалїї подорожий в цїли пізнання континенту Північної Америки, який тодї звали „terra firma“.
