Вернїм знов до Еспанцїв, яким лиш раз судило ся протягом 16 ст. закольонїзувати своїм способом дуже велику часть Північної Америки і тим способом зробити її приступною для ґеоґрафічного знання бодай в великих зарисах. Людину, що нею ми маємо найперше займити ся, бачили ми вже давнїйше; все той Гохеда, якому запевнено намісництво над округом при границі між Венецуелею і Новою Ґранадою; він не міг іще користати цїлком зі свого непевного „правного“ титулу наслїдком довгої відпорности тубольцїв. Коли він декретом із 1508 р. наново дістав цїлий прибережний пояс „Нову Андалюзію“, а Дієґі Де Нікуезо (Nicuesa) іменовано намісником Вераґуї, відплили оба сьмільчаки до своїх місць призначення. Гохеда пробував заняти сильне становище, але проба не вдала ся йому знов; багато з його людий, між ними вчений Хуан де ля Коза, погибли від затроєних стріл Караібів, а лиш самого начальника виратував Нікуеза. Він не міг удержатися в краю і переплив до Гаіті, щоб там наново узброїти ся. Без закидів совісти приймив, як багато конкістадорів, на свої услуги банду морських розбійників, а ґубернатор острова Гаіті потягнув його ізза того до відповідальности. Хоч його увільнено, одначе він не прийшов уже до давної поваги по тім новім ударі. Вмер здаєть ся в 1510 р., а щоб спокутувати ту безмірну гордість, яка його не покидала цїле житє, казав поховати ся під порогом одного монастиря в Санто Домінґо, щоб по його тїлї ходив кождий, хто сей монастир звиджував.
Не багато щасливійший був Нікуеза. Стратив свої кораблї на дарийськім березї, і що правда, виратував ся зі своєю залогою, але на тій низинї, загально признаній нездоровою, повмирало багато його людий з пошести і з голоду, а також погинуло багато з тих, що ще остали були при
