не могли увільнити ся навіть його наслїдники, та який ще коло половини 18 ст. скривляв карту землї. „Заселена земля“ розтягала ся з заходу на схід за далеко, а те можна було пізнати по хибнім викривленю Середземного моря; коли опісля пізнано краї, що лежали дальше на схід, то й на них перенесла ся та сама похибка. В 1 і 2 ст. по Хр. зачали александрійські купцї провадити торговлю з Китаєм та задно-індійським архіпеляґом; наслїдком того знаємо про півостров Малякку („золотий Херсонес“), про остров Яву та про портове місто Каттіґару, що лежала в „серпчнім“, себто шовковім краю; положеннє сего міста означувано все доси гіпотетично. Не певно се, чи сего місця, що мабуть лежало недалеко гирла Синьої ріки, маємо шукати ще в полудневій околицї „Тінаі“, чи вже у властивім краю „Серіка“, відти на північ. Також Китайцї були вже тодї підприємчивими купцями та на корисно положенім острові Цейльонї („Тапробане“), що тодї відгравав ролю нинїшнього Сінґапоре, стрічали ся з Греками, Персами, Арабами та Індами. Тим торговельним взаєминам можемо приглядати ся довго, аж пізно у візантійську еру. Повстали навтичні вказівки в хосен тих, що мали плавати по східних морях; в часї коло Христа мав жити сей купець Гіппаль, що перший подав своїм землякам звістку про дивовижну зміну періодичних вітрів („монсунів“) на Індійськім Океанї.
Але також на заходї панував грецький дух розслїду. Малоазійські мешканцї Фокеї, що їх прогнали були Перси, заложили собі були в своїй осадї Массілїї, в нинїшнїй Марсілїї, емпорію (торговельну стацію), що не могла бути щасливіще положена для посередництва між Греками і Галлями; тут жив підприємчивий чоловік і через нього дізнав ся вперве клясичний сьвіт про британські та ґерманські мрачносїрі краї. Пітеас
