неісторичне, про візантійських черцїв, що мали принести за Юстинїяна перші яйця гусїльниць шовкових мотилїв у вижолоблених палицях. В усякім разї та обставина, що від 6 столїття приняла ся управа шовку в теплїщих околицях Европи, ослабила безпосередні зносини з найдальшим сходом; близько сїм віків уплило, заки казочний Китай міг зближити ся знов до Европи.
Наукова ґеоґрафія в другім александрійськім періодї мала сим способом спроможність дати цїлком влучний образ великої части нашого сьвітового східного острова. З великим посьвяченєм підняв ся сеї задачі астроном Клявдій Птолємей, сучасник цїсарів Траяна та Адріяна, якого знаємо головно як творця ґеоцентричної планетної системи, що держала ся понад 1300 лїт із майже неослабленою силою, та лиш дуже поволї зробила місце справленій системі Копернїка. Як ґеоґраф здобув собі Птолємей безмертну заслугу через те, що зложив усї знані йому місцевости відповідно до ґеоґрафічної ширини та довжини в табелї, а що подав теж рівночасно правила, на підставі яких можна, рисувати мали більших та менчих частий землї, — то можна сьміло сказати, що він піднїс ґеоґрафію до справдїшньої науки. Сам він не додав атлясу до свого великого твору; аж пізнїйше зложив його з трудом Аґатодемон в дусї та цїлком по вказівкам учителя. Побіч Птолємея стає в ряд правдива фаля поменчих ґеоґрафічних підручників, супроти яких зійшов епохальний твір Птолємея на другий плян. Помпонїй Меля та Діонїз Періеґет — се ті письменники, що з них брано ґеоґрафічне знаннє в далеко пізнїщих часах, передовсїм у часах гуманїзму.
Десь від 4 ст. по Хр. почала загальна наука швидко падати, а й ґеоґрафія не остала без шкоди. Як сьвідчать невідрадні письма Етика, Анонїма з Равенни та Козми Індикоплова, упала
