костю. То стало ся 1469 р., а вже 1471 р. Йоано де Сантарем та Педро де Ескобар (Escovar) від проводом славного керманича Альвара Естерес, перейшли були цїле побереже Горішньої Ґвінеї аж до гирла рік Нїґера та Камеруну. Без усякої перепони перейшли через рівник; жадному учасникови не стала ся нїяка прикрість при експедиції, яку ще недавно уважано за шалену відвагу. Найдальшим пунктом був тепер ріг св. Катерини від 1° 51' південної ширини.
По Аффонсї настав 1481 р. його син Йоано II (João), сильний володар, а з його вступленнєм на престол вступили й відкритя в нову фазу . Він називав ся „паном Ґвінеї“, бо папська буля позваляла йому на се і стремів до того, щоби свою власть дати пізнати також якимсь зверхним знаком. Кождий провідник корабля мусїв при від'їзді з Портуґалїї взяти з собою камяні стовпцї, заосмотрені гербами королївства (padrãos), та обовязати ся, що їх уставить на відповідних місцях на побережі на знак, що взяв їх у посїданнє. Як виглядали ті ознаки зверхности, знаємо нині цїлком докладно, бо нїмецький воєнний корабель „Фальке“ знайшов 1893 р. в піскових засипах при розї Крос (Crosz) такий стовпець із гербом і передав його портуґальському правительству як цїнну релїквію; Кордеipo описав його докладно і доказав, що його поставлено в 1485 р., а стало ся се підчас подорожі в цїлях відкрить, до якої маємо зараз перейти. Провідником ескадри, зложеної з двох кораблів, був Дioґo Кано (Diogo Кãо), а науковим дорадником був на покладї молодий Нїмець, що здобув собі через ту подорож визначне місце в історії відкрить. З новійших архівальних розслїдів у великім лїссабонськім національнім архіві, які робив Торре де Томбо, виходить, що треба відріжнити дві цїлком відрубні подорожі Діoґo Кано, в рр. 1482—83 і 1484—86;
