Приїзд Ґами обнизив ціни перцю до половини, а король, що як начальний купець міг доволї розпоряджувати усїми артикулами, мав величезні доходи.
Стало тепер на тім, що потрібно доконче заняти сильне становище на побережі Малябару і на иньших прибережних місцях Індийського моря; з сього пункту треба дивити ся на всї дальші підприємства, які виконував король Маноель. Головну ролю відграють тут хоробрі воєнні чини, битви, облоги; ґeoґрафічний елємент се більше лиш побічна річ. Для того вистарчить для наших цїлий сумаричний перегляд. Боротьба з калїкутським „суморіном“ приймала ріжні форми, а купецька осада укріплена, заложена в прихильно успособленім Кочінї, була би втрачена, колиб не спартанська відвага Дуарте Пачека (Duarte Pacheco); йому оказала портуґальська корона лиш дуже мало вдячности. Так мусїв „раджа“ відступити від облоги; ба навіть мусїв витерпіти 1504 р. бомбардацію свого столичного міста від Льопо Соареса (Lopo Soares). Перевагу одержала портуґальська зброя аж 1505 р., коли Франсіско Д'Альмеіда, відзначений гідністю віцекороля, перепровадив двайцять кораблїв і відповідне військо на індийське побереже. Сьому знаменитому жовнїрови пощастило ся цїлком підбити арабську торговлю, а коли в кінцї появила ся єгипетська фльота на індийських водах та злучила ся з контiнентами тамошнїв князїв, побив Д'Альмеіда 1509 р. на голову ту фльоту, що значно переважала його силу, в портї Дію. Се було остатне дїло того рицаря, бо eґoiстично-розумна полїтика Маноеля не позваляла його підданим доходити до занадто сильного становища. Д'Альмеіду відкликано з почестями, але він не побачив уже свого рідного краю, бо коли припадково вийшов на сушу на полуднево-західнім побережу Африки,
