держувати тяжко ушкоджені корабельні стїни і не зістало нїчого иньшого, як завернути кораблї на беріг Ямайки і вислати кількох дуже відважних людий лодками на Гаіті, щоб звідтам принесли поміч. В часї ожидання зайшло таке, що Колюмб випророкував докучливим Індиянцям затьму місяця (29 лютого 1504 р.) і через ту ознаку своєї власти допровадив до того, що його залогу заосмотрено достаточно в поживу. В кінцї показав ся корабель, післаний Овандом на підмогу і з Санто Домінґо вернув у падолистї до Еспанїї відкривець Нового Сьвіта, потерпівши розбитє кораблїв, бідний, без фльоти й товаришів.
Тепер уже не було радісного принятя і всї великі надїї, що вязали ся з першою, в части ще з другою подорожю адмірала, розплили ся в нїщо. Тяжкий удар стрінув іще раз нещасливого чоловіка дуже скоро; ще в падолистї 1504 р. вмерла королева Ізабеля, яка держала його доси й заохочувала свого чоловіка, що далеко холоднїйше думав, щоби помагав заморській експедиції. Від Фернанда не мав багато чого сподївати ся Колюмб, і він знав то добре; правда, Фернандо приняв його з почестями, відповідними його достоїнству як ґранда королївства, коли ставив ся в маю 1505 р. на дворі в Сеґовії, але дорадники короля не могли рішити ся на те, щоб признати йому його давні права віцекороля Індії. Колюмб скінчив уже грати свою ролю, не цїлком без власної вини, але по найбільшій части дякуючи інтриґам двірської камаріллї, яка була для нього вже від давна неприхильно успособлена. 21 мая 1506 р. попращав ся він з сим сьвітом у Валлядолїдї, і тут знайшов також перше місце спочинку. Але не на довго, бо сей брак спокою, що був для нього характеристичний за житя, мав також переслїдувати його і до смерти. Його тїло перенесено 1513 р. до Севіллї, коло 1550 р. на Санто Домінґо, а 1796 р.,
