Минув тиждень; вони стратили всяку надїю. Люазель, що постарів ся за той час о пять лїт, заявив: Треба тепер подумати про відкупленє сього нашийника. І на другий день вони взяли пуделко, де містив ся був нашийник, і пішли до того ювілїра, котрого імя було на пуделку. Той заглянув до своїх книг і сказав:
— Се не я, панї, продавав сей нашийник; я тільки продав пуделко.
Отже вони зачали ходити від одного ювилїра до другого шукаючи нашийника, подібного до тамтого, пригадуючи собі його вигляд, слабі обоє з гризоти й трівоги. В однім склепі в Палє Роаяль й найшли нашийник, що видав ся їм зовсїм подібним до того, якого шукали. Він коштував сорок тисяч франків. Віддавано їм його за трийцять шість тисяч. Вони попросили ювилїра, щоб не продав його до трех днів, і вимовили собі ще, що він прийме його назад за трийцять чотири тисячі франків, наколи-б тамтой віднайдено перед кінцем лютого.
Люазель мав вісїмнайцять тисяч франків, що йому був лишив його батько, а решту мав допозичити. І позичав, жадаючи від одного тисячу, від другого пятьсот, тут пять люі, там три. Виставляв квіти, приймав варунки, що його руйнували, вдав ся з лихварями, з усїми родами вірителїв. Він наразив свою еґзистенцію, давав всюди свій підпис не знаючи навіть, чи се чесно чи нї, і пригнетений страшною будучністю, чорною нуждою, що мала увійти в його дім, перспективою усїх фізичних недостатків і тортур моральних, пішов купувати новий нашийник, кладучи на конторі купця трийцять шість тисяч франків.
