— О! спасибі! спасибі! Які ви добрі.
— Я запитав: — Чи ви памятаєте, що вчера у вас вечер стало ся?
— Памятаю.
— Памятаєте, що доктор Паран вас прислав?
Памятаю.
— Отже, він вам наказав прийти нинї ранї і позичити від мене пять тисяч Франків і ви в тій хвили були послушні тій суґґестії.
Вона подумала кілька секунд і відповіла:
— Коли-ж се мій чоловік жадає.
Цїлу годину я пробував її переконати, але нїчого не вдїяв.
Коли вона відійшла, я побіг до доктора. Він власне виходив і вислухав мене з усьміхом. Опісля сказав:
— Чи вірите тепер?
— Так, мушу.
— Ходїм до вашої своячки.
Вона дрімала вже на софі утомлена висиленєм. Лїкар взяв її живчик, дивив ся на неї якийсь час, тримаючи їй руку перед очима, а вона їх поволи замикала під впливом сеї непоборимої маґнетичної сили.
Коли заснула, сказав:
— Ваш чоловік не потребує вже пяти тисяч франків! Забудете про те, що ви просили вашого свояка, щоб їх вам позичив і коли він про те до вас заговорить, ви не будете нїчого розуміти.
Опісля він її збудив. Я виняв з кишенї портфейль:
— Ось тут, дорога своячко те, про що ви мене просили нинї рано.
Вона була така здивована, що я не важив ся на неї наставати. Я спробував тимча-
