шить мої очі, до прибережної трави, що своїм шумом тїшить мої уха. Та поволи став мене проникати якийсь незрозумілий неспокій. Менї здавалось, що якась тайна сила пригнїтала мене, задержувала, не пускала йти далї, примушувала вертати. Я відчув сю прикру потребу повороту, яка нас пригнїтає, коли дома лишилась хора дорога особа і коли маємо предчутє, що її стан погіршив ся.
І против своєї волї я вертаю, певний, що дома застану якусь злу новину, лист або депешу. Не було нїчого, але я був більше перестрашений і неспокійний, нїж якби був мав знов якісь фантастичні привиди.
8. серпня. — Вчерашний вечер був для мене страшний. Він вже не обявляє себе нїчим, але я його відчуваю близько коло себе, відчуваю, що він мене слїдить, дивить ся на мене, проникає мене, опановує мене, і се далеко страшнїйше, що він так криєть ся, нїж якби заявляв свою невидиму і певну присутність надприродними явищами. Я, одначе, спав.
9. серпня. — Нїчо, але я боюсь.
10. серпня. — Нїчо; що то буде завтра?
11. серпня. — Все нїчо; я вже не можу усидїти дома з сею трівогою і сею гадкою,що увійшла в мою душу; я виїду.
12. серпня, 10 година вечер. — Що дня хотїв забратись і не міг. Я хотїв довершити се дїло свободи, таке легке, таке просте, — вийти — сїсти до повозу, щоб дістатись до Руану — і не міг. Чому?
13. серпня. — Коли хто опанований якою хоробою, то вся спружистість його фізичної істоти наче зломана, вся енерґія знищена, всї мускули ослаблоні, кости стають мягкі як тїло,
