ними очима не сьміючи посунутись анї порушитись, відчуваючи одначе добре, що він тут є, але що ще висмикнеть ся менї, він, котрого невидимиме тїло стерло мій образ в зеркалї.
Як я бояв ся! І ось нараз я зачав бачити себе в мрацї в глубинї зеркала, в такій мрацї, якби через воду; і менї здавалось, що ся вода усувалась поволи, з одного боку на другий, і мій образ виступав що раз виразнїйше. Се було так як при кінци затьміня. Те, що мене заслоняло, не мало, як здавало ся, виразних контурів, але се було щось на пів прозоре, що поволи розяснялось. В кінци, я міг вже докладно себе бачити, так, як що день, коли до себе придивляв ся.
Отже я бачив його! Страх ще тепер мене морозить.
20. серпня. — Убити його, але як? я-ж не можу його спіймати? Отруїти? але він побачить, як я буду мішати отруту з водою, а зрештою чи наші отрути будуть мати який вплив на його невидиме тїло? Нї… нї… без найменьшого сумнїву… Отже?… отже?…
21. серпня. — Я спровадив слюсаря з Руану і казав йому зробити ґрати до вікон в своїй кімнатї, такі, як роблять в Парижи при деяких партерових домах зі страху перед злодїями. Він менї зробить ще крім того такі ґрати і до дверей. Мене возьмуть за боягуза, але я сьміюсь з того!…
10. вересня. Руан. Готель континентальний. — Стало ся… стало ся… але чи він умер? Моя душа зворушена сим, що я бачив.
Отже вчера, коли слюсар зробив зелїзні ґрати до вікон і до дверий, я лишив все відчинене аж до півночи, хоч зачинало бути зимно.
