Як всї иньші деревляні коршми у Високих Альпах, побудовані під самими ледівцями у вузких скалистих та голих проходах поміж білими верхами, так і коршма Шваренбах служить хоронищем для тих подорожних, що йдуть проходом Жемі.
Протягом шістьох місяцїв вона вітворена і в нїй жиє родина Йогана Гавзера; опісля коли спадуть снїги і заспилють долину, а сходити до Льоеш стає неможливо, тодї жінка, батько і три сини йдуть відси, а лишають стерегти дім старого провідника Ґаспара Гарі з молодим провідником Ульріхом Кунсї і Сама, великого гірского пса. Оба провіднки й пес з ними жиють у тій сьнїговій вязници аж до весни маючи перед очима тільки великанську, білу стїну Бальмгорна, окружені білими, блискучими шпилями, забиті, затарасовані, прикриті наче смертним покривалом зі сьнїгу, що їх зі всїх боків окружає і окриває, притискає і роздавлює малу хатину, засипує дах, досягає аж до вікон і завалює двері.
Власне був день, коли родина Гавзер мала вертати до Льоеш, бо наближала ся зима і дорога в долини ставала небезпечна.
