Попереду повели три сини три мули, що несли клунки з одежею. Опісля мати, Жанна Гавзер з донькою Люізою всїли на четвертого мула і також поїхали. За ними йшов батько в товаристві обох сторожів, що мали відвести цїлу родину аж до самої дороги, що вела в долини. З разу вони обійшли маленьке озерце, що було у великій ямі між скалами, перед коршмою і тепер замерзло, а потім йшли долиною білою, наче полотно, і окруженою зі всїх боків сьнїжними верхами. Цїла повінь сьнїжного сьвітла спадала на сю білу, ясну і замерзлу пустиню, і осьвітлювала її сьвітлом зимним і ярким, що аж осьлїпляло; в цїлім сїм океанї гір анї слїду було житя, нїякого руху у сїй безмірній пустини, нїякого звука, щоб колотив глубоку тишину.
Молодий провідник Ульріх Кунсі, великий, довгоногий Швайцар, випереджував поволи батька Гавзера і старого Ґаспара Гарі, аби дігнати мула, що нїс на собі обі жінки. Молодша з них дивилась на нього сумними очима і наче звала його поглядом до себе. Була се молода селянка з ясним волосєм і білим як молоко лицем, що наче вилиняли і поблїдли через довге перебуванє посеред сьнїгів. Здогонивши мула, на котрім вона їхала, він положив руку на хребет звіряти і звільнив крок. Мама Гавзер стала з ним говорити повторяючи без кінця всї порученя на зимівлє. Се він у перше мав лишатись на горі, тим часом як старий Гарі перебув вже чотирнайцять зим під сьнїгами у Шваренбахській коршмі.
Ульріх Кунсі слухав, але, як видно було з лиця, не розумів нїчого і лиш безнастанно дивив ся на молоду дївчину. Від часу до часу
