тишину, де дрімали гори, побіг в даль по нерухомих та глубоких хвилях замерзлої піни, як крик птаха по хвилях моря; опісля затих і нїчо йому не відповіло.
Ульріх зачав знов іти. Сонце закотило ся було поза хребти, що ще червонїли від рефлексу на небі, але глубина долини стала вже сїра. І молодий чоловік зачав нараз бояти ся. Йому здавало ся, що тишина, холод, самота, зимова смерть сих гір вступила в нього, задержували й морозили йому кров, обезсилювали члени та робили з нього нерухому і замерзлу істоту. І він зачав бігцем тїкати до дому. Старий, думав він, вернув певно підчас його неприсутности. Пішов мабуть иньшою дорогою. Тепер він сидить перед огнем а в ногах у нього убита серна.
Він скоро побачив коршму, але не видно було диму. Ульріх підбіг скорійше і відчинив двері. Сам скочив, щоб з ним звитатись, але Ґаспар Гарі не вернув.
Наляканий Кунсі зачав розглядатись довкола себе, якби сподївав ся знайти свого товариша десь в кутку. Опісля розложив огонь, зварив юшку, надїючись все, що старенький верне.
Від часу до часу він виходив поглянути, чи де його не видно. Вже була запала зовсїм ніч — сїра, як звичайно в горах, блїда, трохи синява, котру осьвітляв на краю овида новий місяць, жовтий та тоненький, що вже мав незабавом сховати ся за гори. Опіся хлопець вернув, сїв і зачав собі гріти ноги й руки і роздумувати про те, що таке могло статись.
Ґаспар міг був зломити собі ногу, впасти в провалє, зробити фалшивий крок і скру-
