Сам, прокинувшись від стуку, став гавкати так, як гавкають пси зі страху, і ходив кругом хати та шукав, відки йшло небезпеченьство. Дійшовши до дверей став їх обнюхувати в долинї, сопіти і форкати сильно і варчати наїживши шерсть і випрямивши хвіст.
Кунсі переражений встав і тримаючи крісло за ногу кричав: „Не входи, не входи, а то я тебе убю“. І пес подражнений тою погрозою уїдав завзято на невидимого ворога, що визвав крик його пана.
Сам поволи утихомирив ся і протягнув ся знов перед огнищем, але лежав неспокійно з піднесеною головою, з блискучими очима, воркочучи під носом.
Ульріх також опритомнїв, але що почув себе ослабленим через перестрах, виняв з шафи фляшку горілки і поволи випив з неї кілька чарок. Його думки отяжіли, відвага скріпила ся, а по жилах перебіг огонь.
На другий день він нїчого не їв, обмеживши ся питєм алькоголю. І кілька дальших днїв він жив так, пяний, як скотина. Коли тільки прийшов йому на гадку Ґаспар Гарі, він зачинав знов пити і пив аж доки не упав пяний на землю. І лежав так лицем до землї мертвецьки пяний, з обезсиленими членами та хропів. Але скоро тільки перетравив він той пекучий плин, що його затуманював, так знов вічно те саме кликанє „Ульріх!“ будило його, наче куля, пробиваючи череп, і він вставав, хитаючись ще, протягаючи руки, щоб не упасти і прикликаючи Сама на поміч. І пес, що також здавав ся несамовтим, як і його пан, дер ся до дверей, драпав їх пазурами, гриз своїми довгими білими зубами, а тимчасом
