хлопець задерши голову в гору ковтав на цїле горло, наче сьвіжу воду після довгого ходу, горівку, що зараз таки присипляла на ново його думки і сьвідомість та заспокоювала дикий страх.
За три недїлї він зужив усей запас алькоголю. Але се безнастанне опянїнє тільки присипляло той перестрах, що повертав що раз грізнїйшим, від коли не стало чим його лагодити. Дур опанував його голову, і зростаючи що раз більше за цїлий місяць опянїня та повну самоту, наче сверлик вверчував ся в його мозок. Він ходив по своїм помешканю, як зьвір у клїтцї, надслухуючи коло дверей чи тамтой ще там, та передираючи ся з ним через стїну. А коли поборений утомою засипляв, чув знов той голос, і зривав ся на рівні ноги.
Вкінци одної ночи, як бояус доведений до крайности, він підійшов до дверей і відчинив їх, щоб побачити того, хто його кликав та примусити його замовчати.
Зимне повітрє вдарило йому в лице і перевіяло аж до костей. Він зачинив двері і засунув засувку, не завваживши, що Сам висунув ся був на двір. Опісля дріжучи докинув дров до огню і сїв перед ним, щоб загріти ся; але нараз здрігнув ся: хтось драпав по стїнї плачучи.
Він виходячи з притомности, крикнув: „Йди геть“. Йому вїдповіла скарга, довга та жалїсна.
З перестраху стратив він і ту решту сьвідомости, що мав. Він повтаряв „Йди геть“, і розглядав ся довкола, щоб найти який куток, аби сховатись. Вкінцї Ульріх вхопив ся дубового кредевсу, повного начиня і ріжних припасів і ру-
