Цю сторінку схвалено
ГОРЛЯ.[1]
8 мая. — Яка чудова днина! Я провів цїлий ранок протягнений на траві перед домом, під великанським явором що його покриває, хоронить і отїняє зовсїм. Люблю се місце і люблю тут жити, бо тут маю свої корінї, глубокі і дрібні, що привязують чоловіка до землї, де родились і померли його предки, до думок, звичаїв і до поживи, до говору й акценту селян, до запаху землї, села і самого повітря.
Люблю свою хату, де я виріс. З вікон бачу Сену, що пливе по при мій город, за дорогою, майже таки у мене, велику і широку Сену, що пливе з Руану до Гавру, покрита кораблями, що також пливуть.
Там, лїворуч, Руан, велике місто з синїми дахами, з цїлою громадою острих ґотицьких дзвіниць. Їм нема числа; — є між ними тонкі і ма-
- ↑ „Le Horla“ одно з найбільше визначних оповідань Мопасана і заразом найбільш характерне для його творчості. Як відомо письменник сей мав напади психічної хороби, що вкінци звела його в могилу; сим пояснюєть ся елємент прикрого, ненормального страху, що проявляєть ся у богатьох пізнїйших його творах. Горля, се специяльна психольоґічна студия, над такими душевними збоченями, навіянна власним психічним досьвідом автора.
