Сторінка:Ґі де Мопасан. Горля (1908).pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 71 —

дити, бо він був жонатий. Але я не мала сили заборонити йому свого.

„Що-ж тут говорити?… він став моїм любовником! Як се стало ся! Або я знаю? Чи се можна знати! Чи думаєте, що можливо, щоб тут було инакше, коли дві людські істоти злучені такою непереможною силою, як обопільна любов? Чи думаєте, пане, що можна все опирати ся, все боротись, все відмовляти того, чого від вас хоче й молить, благає зі слезами, горячими словами, на колїнах, і в пориві пристрасти чоловік, котрого ви любите, котрого хотїли-б бачити щасливим і в найдрібнїйших його бажанях, засипати його усїми можливими радощами, а котрого боїтесь послухати з огляду на людські вимоги?

„Вкінци я стала його любовницею, і я була щаслива. Дванацять лїт я була щаслива… Я стала також, і се моя найбільша вина і моя найбільша підлота, подругою його жінки.

„Ми виховували разом мого сина, ми зробили з нього чоловіка, справдїшнього чоловіка, інтелїґентного, розвинули в нїм розум і волю, благородні й глубокі ідеї. Хлопцеви було сїмнацять лїт.

„А він, хлопчина любив мого… мого любовника, майже так, як і я його любила, бо ми обоє зарівно його доглядали й пестили. Він його називав „дорогим приятелем“ і незвичайно поважав, бо чув все від нього самі тільки розумні поученя та бачив чесні й гарні приклади. Він уважав його старим, щирим та добрим приятелем своєї матери, якби своїм духовим батьком, опікуном, провідником.