Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/25

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

ТРИ ДО́ЛІ.

I.

У слободі я родилась-Пятигiръ. Тамъ недалечко одъ насъ, — може коли Слободянські сторови доводилось переiздить, то чували, — стара жена виковала печери у крейдяній горі? Тридцять, чи сорокъ лiть копала, — такі великі викопала, Господи! Булó ми хóдимо малими по печеряхъ тіхъ, — запалимо вiти соснові, та й ходимо; а хiдъ узенький та низький и дуже трудний. Міжъ людьми йде, що була то жена вельми древня, и немошна а духа великого. Що, було, якъ вже iй сили перейметця-упаде по трудахъ тажкихъ, та тільки заплаче до Бога, то — якъ зiля пiдь росóю — зновъ одживiе, та й зновъ копа и кова. Була вона Господомъ улюблена. Така осталась память i свята.

Якъ вийти зъ тiхъ печерь та стати одь сонця, — передъ тобóю усé тiльки гори крейдянi бiлiють високі, а мiжъ горами тими узенька рiчка, прозора и глибока, джурчить. Прудко біжить та річка гоней изъ двадцять, до самой луки зеленой, — по луцi вже тихо и широко разливаетця и тихо далi лелiе по-пiдъ гаями, а тамъ у високихъ очеретахъ десь пропадае. Слобода наша надъ самою лукою річковóю, на пьяти горахъ стоiть крейдявнихъ, осажена високо у давні віки одъ ворога Татарина, щобъ нагло не збігъ: здалека зогладали зъ гіръ, ховалися й рятувались. Гори вже тi травою зеленіють, уросли садками густими. Межи білихъ хатокъ цвіте й вишня рясна, й тонковерха топóля пахучимъ листомъ шелестить; де надъ ворітьми темна дрiбнолиста груша, якъ наметъ, укривае, або гіллястий ясокіръ буяе; въ березі калина розрослася, повиростали верби. Зъ гіръ на воду городи бучнi